Мілена Рудницька – гідна донька великої культурної Нації

Мілена Рудницька – одна з найяскравіших діячок України XX століття. Вона досягла успіху і як викладачка, і як політикиня, і як літераторка, і як журналістка. Багато зробила, щоби поінформувати світ про трагічну долю українського народу за новітньої доби. Її діяльність та спадщина досі належним чином не вивчені й не поціновані на Батьківщині.

Мілена народилася 15 липня 1892 року в Зборові, що на Тернопільщині. Батько – Іван Рудницький – працював нотаріусом, мати, яку звали Ольга, опікувалася родиною. Змалку дівчинку навчали грамоті вдома, потім віддали до гімназії, закінчивши яку, Мілена вступила до Львівського університету на філософський факультет. Окрім того студіювала у Відні, де захистила дисертацію “Математичні основи естетики Ренесансу” й здобула ступінь доктора філософії.

У Відні в 1919 році Рудницька взяла шлюб із Павлом Лисяком, відомим адвокатом і політиком. У їхньому домі часто збиралися українські митці та політична еліта, вони обговорювали гострі проблеми, які стосувалися культурного й громадського життя та шляхи їх вирішення. Уже тоді Мілена поставила себе на один щабель із чоловіками, нарівні з ними вела диспути, проте не вивищувалася, але й не допускала приниження чи поблажливості з їхнього боку. Володіючи прекрасними ораторськими здібностями, керуючись залізною логікою та обґрунтованою аргументацією вона мимоволі привертала увагу, але не як принадна слабка стать, її цінували за розум. Як публіцистка, Мілена порушувала питання національності, засуджувала авторитаризм і тоталітаризм, присвячувала праці жіночим проблемам:

Павло Лисяк (1887-1948) – адвокат, публіцист, редактор, посол Сейму Польщі, чоловік Мілени Рудницької 

Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) – історик, політолог, публіцист, син Мілени Рудницької

“Коли до цивілізаційної та культурної праці стане також жінка, то вона, як істота наділена іншим, ніж у чоловіка, мозком і серцем, із іншими вимогами й бажаннями, внесе до культури зовсім нові, свіжі цінності, поглибить її та поширить. Відмінна психічна й інтелектуальна конструкція жінки мусить необхідно потягнути за собою повну перебудову державного суспільного ладу і перетворення всієї культури світу”.

У тому ж році Рудницька стала членкинею Національної ради українських жінок (заснована в Кам’янці-Подільському). Водночас Мілена працювала вчителькою, із 1921 до 1928-го викладала на Вищих педагогічних курсах у Львові. У той період Рудницька вже здобула чималий авторитет, і її обрали очільницею “Союзу українок”. Ця організація мала значний вплив по всій Европі й налічувала понад 60 тисяч учасниць. У 1935-му Мілена Іванівна стала головою “Світового Союзу Українок”.

Мілена Рудницька у колі учасниць українського жіночого конгресу у Відні, 1921 рік

Відкриття з’їзду Союзу українок. Львів, 9 жовтня 1937 року

 

Мілена Рудницька звертала увагу на нагальні проблеми жіночого безробіття, освіти, поєднання роботи з побутом. Вона організувала значну кількість жіночих організацій та гуртків в усьому світі, акцентуючи на ролі жінки в політичному й суспільному житті.

Згодом Рудницька почала займатися політикою. Разом із чоловіком, Павлом Лисяком, вона стала однією із засновниць Українського Національно-Демократичного Об’єднання (найбільша українська політична партія на Галичині та в Польщі). Саме від УНДО Мілена Іванівна стала депутаткою до Польського сейму, де працювала в комісії освіти та закордонних справ.


Зал засідань Ліги Націй, 1930-ті роки


Рудницька неодноразово їздила з доповідями до Женеви (Ліга Націй), де окрім виступів налагоджувала контакти як з громадськими, так і з урядовими організаціями. Не оминала з’їздів і нацменшин, які проводилися в Берліні, Відні, відвідувала Конгреси в Лондоні.

У Лізі Націй Мілена Рудницька порушувала надзвичайно актуальні питання. 1931 року на засіданні в Женеві вона повідомила про польський терор проти українців за національною ознакою в Галичині й на Волині, а у 1933-му – про Голодомор в УСРР як найбільшу трагедію в історії України. Але тоді її не хотіли почути. Пізніше вона напише у своїй працi “Боротьба за правду про Великий Голод”:

“Двадцять п’ять рокiв тому, навеснi 1933-го року, масовий голод на Українi, зорганiзований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективiзацiї та для приборкання непокiрливого українського люду, дiйшов був до вершкового пункту <…> Уся Україна, вздовж i впоперек, була дослiвно вкрита трупами <…> Нема сумнiву, що Великий Голод був найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї”.

У роки Другої світової війни Мілена мешкала в окупованому нацистами Кракові, потім перед наступом радянських військ виїхала на захід, до Німеччини, зрештою до Швейцарії.

Навіть перебуваючи за кордоном, вона піклувалася про земляків. За її сприянням понад 500 українських сімей змогли виїхати з Чехословаччини до країн Західної Европи. У той період Мілена написала кілька книг, зокрема “Західна Україна під большовиками”, “Дон Баско. Людина, педагог, святий”, “Невидимі стигмати” тощо, а ще дописувала статті в різних часописах.

Мілена Рудницька ( в центрі) в президії Союзу українок

Учасники конференції Ліги Націй у справі голоду в Україні у Відні: Мілена Рудницька, а також єпископ Никита Будка і доктор Мирон Горникевич

 

У 1951-му Рудницька перебралася до США, де жив її син Іван Лисяк-Рудницький. У Штатах жінка одразу поринула в роботу направлену проти більшовиків та їхніх безчинств. Вона представила докази про 27 тисяч невинно закатованих співвітчизників більшовиками. У 1958-му, за допомогою Наукового товариства імені Тараса Шевченка Української Вільної Академії Наук, вдруге вийшла “Західна Україна під большовиками”.

Це видання наробило чимало галасу серед американців, до того ж Мілена Іванівна без остраху виступала в пресі, розказувала про злочинну діяльність комуністів. Звичайно, що про це стало відомо в Радянському Союзі, які почали “затравлювати” Рудницьку в пресі. У Львові зазнав гонінь і брат Мілени професор Михайло Рудницький.


Мілена Рудницька – дочка великої культурної нації

Згодом жінка повернулася до Европи й замешкала в Мюнхені. Там вона працювала на Радіо Свобода. На той час це був єдиний заробіток жінки. Дивлячись, що відбуваєтеся у світі, зневірившись у силі слова й зрозумівши, що “правда” належить лише “сильним світу сього” Мілена Іванівна оголосила безстрокове голодування. Унаслідок цього Рудницька відійшла в засвіти 29 березня 1979 року. Її поховали в Мюнхені. У 1993-му тлінки видатної громадської діячки перевезли до Львова й перепоховали на Личаківському кладовищі.

“Ніхто не знищить ідеї, якій ми служили <…> Гідно зносити удари, не схилити чола навіть у нещастю – ось обов’язок дочок великої культурної Нації і ми цей обов’язок виконаємо”.

Мар'яна Шевелєва. «Український інтерес»